Післядипломна освіта — це навчання після здобуття основної освіти й отримання професії. Закон розрізняє п'ять її видів: спеціалізація, перепідготовка, підвищення кваліфікації, стажування, а для медиків — ще інтернатура, лікарська резидентура та клінічна ординатура. Педагоги, медики й державні службовці зобов'язані підвищувати кваліфікацію регулярно, і у більшості випадків мають право самі обирати, де саме.
Що таке післядипломна освіта
Диплом фіксує стан знань на момент випуску. Через п'ять років він уже не описує реальну кваліфікацію: змінилися технології, протоколи, стандарти, законодавство. Саме цю прогалину закриває післядипломна освіта — спеціалізоване вдосконалення освіти й професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення знань і навичок на основі раніше здобутої освіти й практичного досвіду.
Це формулювання з закону «Про освіту» містить дві ключові умови. Перша: післядипломна освіта завжди спирається на раніше здобуту освіту — вступити на неї «з нуля» неможливо. Друга: вона не підвищує освітній рівень. Після перепідготовки ви не стаєте «магістром вдруге» — ви отримуєте право працювати за іншою спеціальністю в межах того ж освітнього рівня.
Післядипломна освіта змінює або оновлює кваліфікацію, але не змінює освітній рівень. Щоб перейти з бакалавра в магістри, потрібна магістратура, а не перепідготовка.
П'ять видів післядипломної освіти
Люди часто називають «курсами» будь-яке навчання після диплома, але юридично це різні речі з різними документами й різними наслідками.
| Вид | Суть | Типовий результат |
|---|---|---|
| Спеціалізація | Профільна спеціалізована підготовка в межах уже здобутої спеціальності — «вужчий фокус» у своїй же професії | свідоцтво (сертифікат) про спеціалізацію |
| Перепідготовка | Здобуття іншої спеціальності на основі раніше здобутого освітнього рівня та практичного досвіду | диплом про перепідготовку |
| Підвищення кваліфікації | Оновлення й поглиблення компетентностей у межах наявної професії | свідоцтво, сертифікат або довідка |
| Стажування | Набуття практичного досвіду на робочому місці — у своєму чи іншому закладі, установі, на підприємстві | довідка або сертифікат про стажування |
| Інтернатура, резидентура, ординатура | Обов'язкова первинна та поглиблена спеціалізація для медичних і фармацевтичних працівників | сертифікат лікаря-спеціаліста |
Найчастіше плутають перші три. Різницю між двома найпоширенішими найлегше побачити поруч.
Підвищення кваліфікації
- оновлює знання в межах наявної спеціальності
- короткі програми — від кількох годин до кількох тижнів
- вимірюється в годинах або кредитах ЄКТС
- потрібне регулярно, часто щороку
- документ: свідоцтво або сертифікат
Перепідготовка
- дає право працювати за новою спеціальністю
- триває значно довше — місяці, іноді понад рік
- має власну освітню програму з підсумковою атестацією
- проходиться зазвичай один раз
- документ: диплом про перепідготовку
Інтернатура, резидентура і клінічна ординатура
Медична освіта має власну надбудову, без якої диплом не дає права самостійно лікувати. Інтернатура — обов'язкова первинна спеціалізація випускника медичного або фармацевтичного закладу: вона поєднує теоретичну підготовку на кафедрі з роботою в закладі охорони здоров'я під керівництвом досвідченого лікаря. Її результат — сертифікат лікаря-спеціаліста за відповідною спеціальністю.
Лікарська резидентура — форма спеціалізації за окремими лікарськими спеціальностями, що потребують тривалішої підготовки; вона теж проходить на робочому місці з поступовим розширенням самостійності. Клінічна ординатура — поглиблення вже наявної спеціалізації для лікарів із досвідом, часто у закладі післядипломної освіти чи на клінічній базі.
Спільне для всіх трьох: це не «курси», а повноцінна підготовка з практикою на робочому місці. Перелік спеціальностей і тривалість визначає МОЗ, і вони переглядаються — актуальні умови уточнюйте в закладі, де плануєте навчання.
Кому підвищувати кваліфікацію обов'язково
Для більшості професій підвищення кваліфікації — питання конкурентоспроможності. Але для трьох великих груп це прямий обов'язок, від виконання якого залежить право працювати.
Педагогічні та науково-педагогічні працівники. Закон «Про освіту» встановлює, що підвищення кваліфікації є щорічним, а його загальний обсяг за п'ять років не може бути меншим за визначену кількість годин (у перерахунку на кредити ЄКТС). Ключова новація останніх років — право вільного вибору: педагог сам обирає суб'єкта підвищення кваліфікації, форму, вид і напрям, а педагогічна рада закладу затверджує план і визнає результати. Суб'єктом може бути не лише інститут післядипломної освіти, а й заклад вищої освіти, наукова установа, громадська організація чи фізична особа-підприємець.
Медичні працівники. Для них діє система безперервного професійного розвитку: лікар щороку має набрати визначену кількість балів за різні активності — навчання на курсах, участь у фахових заходах, симуляційні тренінги, публікації, дистанційні модулі. Бали фіксуються в особистому освітньому портфоліо, і від їх набору залежить проходження атестації.
Державні службовці. Професійне навчання державних службовців є обов'язковим і плановим: воно охоплює програми підвищення кваліфікації, спеціальні короткострокові програми та стажування, а обсяг також вимірюється кредитами ЄКТС і враховується під час оцінювання службової діяльності.
Форми навчання і хто за це платить
Післядипломна освіта відбувається в очній, дистанційній, змішаній формі та безпосередньо на робочому місці. Дистанційні й змішані програми останніми роками стали основним форматом: вони дешевші, не вимагають відриву від роботи й дозволяють обрати заклад з іншого міста.
Щодо оплати діють два різні механізми. Якщо на навчання скеровує роботодавець, воно фінансується з коштів установи, а працівнику зберігаються місце роботи й середній заробіток на час навчання з відривом від виробництва. Якщо працівник обирає програму самостійно, вона зазвичай платна — але для педагогів кошти на підвищення кваліфікації передбачаються у бюджеті закладу, і працівник може подати заяву на їх використання під обрану ним програму.
Найпоширеніша й найдорожча помилка — оплатити курс, а потім дізнатися, що його не зараховують. Перед оплатою переконайтеся, що обрана програма відповідає вимогам вашої сфери: у педагога вона має бути внесена до плану підвищення кваліфікації та визнана педагогічною радою, у медика — давати бали, які зараховуються в системі безперервного професійного розвитку, у державного службовця — відповідати затвердженим вимогам до програм. Сертифікат «про участь у вебінарі» без зазначення обсягу годин і суб'єкта, що його видав, часто не має жодної юридичної ваги.
Свідоцтво, сертифікат і диплом: у чому різниця
Три документи виглядають схоже, але означають різне, і плутанина між ними коштує людям часу.
- Свідоцтво / сертифікат про підвищення кваліфікації
- Підтверджує, що ви пройшли програму певного обсягу за наявною спеціальністю. Обов'язково має містити тему (напрям), обсяг у годинах або кредитах ЄКТС, дані суб'єкта підвищення кваліфікації та реєстраційний номер. Нової професії не дає.
- Свідоцтво про спеціалізацію
- Підтверджує поглиблену підготовку у вужчому напрямі в межах вашої ж спеціальності. Часто є передумовою для роботи на окремих посадах.
- Диплом про перепідготовку
- Єдиний із трьох документів, що дає право працювати за іншою спеціальністю. Видається після освоєння повної освітньої програми з підсумковою атестацією.
Практичне правило: якщо документ називається «сертифікат» і виданий за 6-годинний вебінар — це підвищення кваліфікації мінімального обсягу, і для нової посади він не підійде. Якщо потрібна саме зміна професії, шукайте програму перепідготовки, що завершується дипломом.
Академії та інститути післядипломної освіти
Це окремий тип закладу в системі освіти: він не готує студентів «з нуля», а працює винятково з людьми, які вже мають освіту й досвід. В Україні існують галузеві академії післядипломної освіти (педагогічна, медична, управлінська), обласні інститути післядипломної педагогічної освіти та факультети й центри післядипломної освіти у складі університетів.
Обласні інститути післядипломної педагогічної освіти історично були монополістами в підвищенні кваліфікації вчителів. Після появи права вільного вибору вони конкурують з університетами, професійними асоціаціями та онлайн-платформами — і це радше добре: якість програм зросла, а формати стали гнучкішими.
Як обрати програму, щоб не втратити час
- Визначте, що вам насправді потрібно
Оновити знання в межах професії — це підвищення кваліфікації. Змінити професію — перепідготовка. Отримати практику — стажування. Від цієї відповіді залежить тип документа, який вам потрібен на виході.
- Перевірте суб'єкта
Подивіться, хто саме видає документ: заклад освіти, наукова установа, професійна асоціація, ФОП. Для педагогів це важливо, бо відомості про суб'єкта вносяться до документа і розглядаються при визнанні.
- Перевірте обсяг і зміст
У документі має бути чітко вказано кількість годин або кредитів ЄКТС і напрям. Програма без зазначеного обсягу — червоний прапорець.
- Погодьте програму заздалегідь
Педагогу варто внести її до плану підвищення кваліфікації до початку навчання, медику — переконатися, що активність дає бали, службовцю — узгодити з кадровою службою.
- Збережіть документ і підтвердження
Оригінал документа, програму курсу й підтвердження оплати варто зберігати щонайменше до наступної атестації: саме їх просять під час перевірки.
Часті запитання
Чи є перепідготовка другою вищою освітою?
Чи може вчитель сам обрати, де підвищувати кваліфікацію?
Чи зобов'язаний роботодавець оплачувати підвищення кваліфікації?
Скільки часу дійсний сертифікат про підвищення кваліфікації?
Джерела
- Закон України «Про освіту» № 2145-VIII, стаття про післядипломну освіту
- Закони України «Про вищу освіту» та «Про державну службу»
- Постанова Кабінету Міністрів України про порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників
- Накази МОЗ щодо безперервного професійного розвитку лікарів, інтернатури та лікарської резидентури
- Накази МОН щодо документів про післядипломну освіту та перепідготовку