НОРВЕГІЯ

1. КРАЇНА

Королівство Норвегія (Kogeriket Norge) — найпівнічніша країна Європи з найменшою (якщо не рахувати Ісландію) середньою густиною населення. Площа 386 958 км² і населення 4,37 млн. ч. (1993 р), 3/4 якого мешкають у містах, зосереджених на півдні чи на узбережжях. Норвежці складають переважну більшість громадян країни й найчастіше відвідують лютеранську церкву. Державна мова — норвезька

З повної назви випливає, що Норвегія є конституційною монархією на чолі з королем, де законодавчий орган — двохпалатний стортінг (парламент). Серед партій, більшість яких належить до правого центру, виділяється партія праці (соціал-демократична), яка вже понад півстоліття має більшість у парламенті.

Норвегія належить до високорозвинутих індустріальних країн, значну частину ВНП якої забезпечує використання природних ресурсів — нафти і газу континентального шельфу, риби та інших морських ресурсів гідроелектроенергії, вугілля, руд металів тощо. Дуже розвинута електрохімія та виробництво алюмінію, магнію та інших металів. Вилов риби перевишує 500 кг на кожного норвежця, досить продуктивне і сільське господарство (новержські селяни ніколи не втрачали свободи). Один з найбільших у світі торгових флотів. Новергія експортує нафту, газ, кораблі й бурові платформи, машини, метали, продукцію деревопереробної та хімічної промисловості, рибу тощо. Грошова одиниця — норвезька крона.

 

2. МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Оскільки перший університет з'явився в Осло лише в 1811 р., то легко дійти висновку, що кілька століть норвезькі студенти змушені були їхати на південь чи в Швецію. Країна здавна відзначалася високою грамотністю, що було тісно пов'язано з домінуючим релігійним вченням, яке сприяло залученню сім'ї до навчання дітей. Створення сучасної розгалуженої системи освіти припало на роки після Другої світової війни, коли додалося ще три університети й виникла система місцевих коледжів.

Система освіти Норвегії належить до централізованих з домінуванням державного сектора. Великий вплив і повноваження має міністерство освіти та досліджень. З підвищенням рівня закладів освіти зростає їх автономія. Університети самі відповідають за навчальний процес і використання коштів, отриманих від уряду. Невеликий приватний сектор з пов'язаних з церквою закладів також фінансується переважно з бюджету.

Структура сучасної системи освіти Норвегіі вказана на нашій схемі. Обов'язкова освіта розпочинається з 7 років і закінчується після досягнення дітьми віку 16 років. Дошкільне виховання розвинене помірно, бо чимало дітей отримують родинне виховання. З тривалими демократичними традиціями країни та досягненням незначної диференціації населення за прибутками пов'язане надання всім дітям однакової освіти до віку 16 років (9 класів). Передбачено у другій половині 90-х років розпочинати навчання з 6 років й зробити обов'язкову (базову) школу 10-річною. Поділ базової школи на цикли слабкий (варіант 6 + 3), тому норвежці розглядають її як єдине ціле і рідко наводять статистичні дані для початкового й першого середнього циклів.

 

 

Заключний рівень середньої школи розрахований на 2 роки, але останній закон 1994 р. передбачає варіант навчання впровдовж 3 років для підвищення ймовірности отримати атестат і мати право на вступ в університет. Одночасно ще з 60-х років посилюється політехнізація цього рівня освіти, діти отримують все більше можливостей засвоїти у школі основи професії. Загалом нараховується 10 потоків середньої освіти, але лише загальний, комерційний з відповідними спеціалізаціями (напр., природничо-математичною для природничих і медичних факультетів) розраховані на продовження освіти в університетах. Перехід в середню освіту безконкурсний, вона безкоштовна, але батьки повинні купити підручник та інший навчальний матеріал. Наприкінці середньої школи після тестування учень отримує відповідний сертифікат про закінчення того чи іншого виду закладу.

У Норвегії до вищої освіти відносять усі види післясереднього навчання: університети та спеціалізовані заклади такого ж рівня (університетський сектор), регіональні та місцеві коледжі, а також заклади, які пропонують різні вкорочені й орієнтовані на потреби ринку робочої сили програми (неуніверситетський сектор). Політика рівного доступу зумовлює постійне зростання студентського контингенту: 75 000 на початку 80-х років, 115 000 — наприкінці, 160 000 — у 1994 р., понад половина з яких вчилася у регіональних коледжах. Всі заклади вищої освіти фінансуються з державного бюджету, а у приватному секторі студенти змушені частково відшкодовувати витрати на навчання. Більшість закладів входять у систему міносвіти, лише сільськогосподарські належать відповідному міністерству. Норвегія не втратила стару традицію відряджати частину студентів за кордон. До 5% її студентів вчаться у ВЗО інших розвинених країн.

© Copyright "Міжнародна освіта", 1998